ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Спогади свідків роблять історію людянішою, наближають до реальності. Інтерв'ю з істориком

Спогади свідків роблять історію людянішою, наближають до реальності. Інтерв'ю з істориком

Україна разом з усім світом відзначила День перемоги над нацизмом, а також  День пам’яті  і примирення. Напередодні цих дат ми зустрілись з етнологом, доцентом кафедри історії України КДПУ ім.Винниченка Світланою Володимирівною  Проскуровою і поспілкувались про те, як і чому змінюється розуміння тих подій, над чим нині працюють дослідники Другої світової війни.

 - Сьогодні українська історична наука відкидає радянську міфологію про Другу Світову війну, намагається проаналізувати, переосмислити події тих років. Натомість наражається на численні звинувачення з боку росіян. Мовляв, історики підіграють політичній кон’юнктурі.

Я з цим не згодна. Українська історична наука та історіографія  дуже непокірні і далекі від політики. І в нас, на відміну від росіян, видані  різні підручники історії, існують різні візії тих подій  і різні концепції, а у них вона одна. Українська історична наука та європейська в цілому відрізняється від російської тим, що там політики формують дискурс висвітлення суспільно-важливих тем, а у нас історик є невільником джерела.

 Для нас болючими є питання Голокосту, в якому частково брали участь українці, тема Волинської різанини. Нам гірко усвідомлювати: українці були не лише жертвами, а й різниками.  Але ми не замовчуємо складних тем, сідаємо з польськими істориками, оприлюднюємо свої документи, а вони свої. Ми разом складаємо мартирологи загиблих, сприяємо встановленню пам’ятників. Нас звинувачують також в тому, що ми виправдовуємо наших колаборантів, хоча такого немає. Є намагання зрозуміти це явище, дослідити всі рівні колаборації. Багато хто з колаборантів поніс заслужене покарання, визнаний злочинцем і цей факт ніхто не оскаржує. Деяких старостів поважали в селі, їх не встигли мобілізувати, або це був каліка, непридатний до служби. І до нього приходили люди і просили : «Дядько Іван, будь старостою, бо якщо не ти то, нам призначать якогось бузувіра». І ці люди погоджувались, берегли громаду в умовах окупації. Про таких людей згадують з вдячністю. Були такі випадки колаборацією,  чи методом виживання громади?

- Наші теперішні  уявлення про ті події відрізняються від радянського міфу ще й завдяки тому, що  історики почали вивчати  раніше ігноровані джерела. Йдеться про запис спогадів свідків студентами педуніверситету.

 - Цей комплекс джерел ми повинні піднімати, оприлюднювати, дуже бережно їх здобувати. Бо для людей це дуже травматичний досвід, це тема, яку вони не хочуть обговорювати. І треба дуже делікатно розпитувати про перебування в окупації, або свідка голокосту, а ми збирали такі свідчення. Якщо зараз ми того не зробимо,  вже назавжди втратимо цей зв'язок між поколіннями і цю можливість.

Ми почали такі експедиції з 2007 року. Темою був Голодомор.  Нам пощастило вислухати людей, кому на момент трагедії було по 16 років. Нам вдалось зібрати не лише дитячі, а й повноцінні дорослі спогади. Із 2008 року додається тема Другої Світової війни. За цей час нам вдалось охопити Бобринецький, Добровеличківський,  Долинський, Світловодський, Вільшанський і Олександрівський райони. В минулому році ми працювали в Кіровограді, на Лелеківці, Завадівці, Кущівці. Городяни менш контактні, ніж у селах, де люди дуже раді спілкуванню і увазі до себе. Однак усім людям старшого покоління важливо бачити інтерес і розуміння в очах молоді.

- Чи змінилися розповіді  ваших респондентів протягом останніх років? Маю на увазі державну інформаційну кампанію щодо Голодомору, відкриття нових фактів Другої світової війни.

- Нам було досить легко відокремити ті спогади, які люди намагались спеціально в собі відшукати і те, що дійсно йшло з пам’яті. Щодо війни, то в інформаційному полі, яке впливає на респондентів, не було нічого такого, що могло б змінити їхні свідчення. Є інша проблема.  Люди певного віку мають лише дитячі спогади про ті події, які цікавлять нас, істориків і вони… починають переповідати нам те, що колись чули від дорослих. Тобто на їх власні спогади накладені чужі інтерпретації. Потрібен дуже фаховий підхід інтерв’юера, щоб виокремити власний досвід людини від пізніших нашарувань. Скажімо, бабуся 1918 року народження швидко забуває телевізійні передачі. Натомість вона добре пам’ятає те, що з нею було в 1925 році. Отакі особливості пам’яті.

Саме з усних свідчень ми дізнаємось, що не завжди німець був сатаною і не завжди червоноармієць був праведним. А партизани часом були ще тими екзекуторами. І ці знання вже не дозволяють малювати війну в чорно-білих  тонах. Усна історія додає півтонів, що наближають героїчний міф про війну до реального життя, роблять  історію людянішою  і сприяють пошуку шляхів примирення.

442 0
НОВИНИ


Loading...