ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Пристрасті по Єлизаветі

Пристрасті по Єлизаветі

ЛІЗА, ЛІЗА, ЛІЗАВЕТА...

ВКОТРЕ ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ

Днями в обласному центрі знову  бушували пристрасті по Єлизаветі: на площі Героїв Майдану мітингували прихильники «історичної назви» міста і її противники, називаючи одне одного непотрібними словами. А от у Дніпропетровську все пройшло мирно: виїзне засідання міської ради проголосувало за те, щоб залишити стару назву, змінивши тільки її етимологію, мовляв відтепер воно називатиметься на честь не полум’яного більшовика Георгія Петровського, а річки Дніпро і апостола Петра. До такого от політичного контрацептиву, вибачте – конкреативу вдалися на землях Війська Запорозького. У нас же до цього не додумалися. А могли б.  На догоду віруючим Московського патріархату та Сергію Миколайовичу Ларіну, котрий щойно давав інтерв’ю обласній телерадіокомпанії, пояснити мешканцям міста, ніби Єлисавета – зовсім не Єлизавета, тобто Петрівна, а тітка Ісуса Христа,  невіруючих переконати,  що воно перейменовується знову ж таки не на честь російської цариці, а в пам’ять про бабу Лізу з Великої Балки. Недопрацювали депутати, а насамперед колишній секретар міськради Ігор Волков, лауреат антипремії «Вата року -2015», великий спеціаліст у галузі топоніміки, який враховує не тільки внутрішні, а й міжнародні інтереси («чтобы не было стыдно перед Россией»), що якраз і опікується перейменуваннями. 

Із назвами обласного центру та його вулиць можна було б обійтися й без зайвих клопотів. Скажімо, повернути вулиці героя Майдану Віктора Чміленка попередню назву Дзержинського, пояснивши, що відтепер вона носитиме ім’я не лицаря маузера і кинджала Фелікса Едмундовича, а його брата – Владислава, полковника медичної служби Війська Польського, як це зробили в Харкові. Фурманова –  не комісара Чапаєвської дивізії, а  колишнього начальника обласної Держінспекції з контрою за цінами. Шмідта – не відомого флотського лейтенанта, а  місцевого підприємця, хоч ніби й не мала б підлягати перейменуванню, бо бунтівний лейтенант не причетний до комуністичного минулого, його розстріляли ще за «старого режиму». Вулиця Урицького  вшановуватиме місцевих урологів, Шульгиних, якщо повернути їй стару назву, -  письменника Анатолія Калініна: щоправда,  він ростовець-на-Дону, але всі ми любимо Будулая. Є ще одна вулиця, котра обов’язково мала б зберегти свою історичну назву – Медведєва. Вона викликатиме в нашій пам’яті образ не  відомого чекіста і провокатора часів минулої війни, а мовознавця Федора Пилиповича Медведєва, котрий подарував світові книгу «Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?». Цей варіант екс-більшовикам та екс-регіоналам  мали б підказати кіровоградські мовники, бо самі б вони до такого не додумалися. Та й назву «Кіровоград» можна було б зберегти  -  як добру згадку не про Сергія Мироновича, а про перського царя Кіра за те, що він у своїх завойовницьких походах так і не дійшов до наших країв.

І не було б потреби організовувати мітинги, налаштовувати бабусь на ледь не хрестовий похід, пропускати між пальцями кошти, виділені на опитування, а відразу покласти їх до кишені тих, кому вони й призначалися. А то підняли антураж, вибачте – ажіотаж, ніби нові таблички на будинки не можна виготовити і на старій основі. 


626 0
НОВИНИ


Loading...