ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Майже кожен п’ятий проголосував за регіоналів. Чи не забагато?

Майже кожен п’ятий  проголосував за регіоналів. Чи не забагато?

Отже, вибори відбулися. Тепер, як кажуть, «бачили очі, що купували...».Точніше, вибирали. Бо купували - нас. Кого за гречку, кого за гроші, кого за підмальовані під’їзди, а хто й сам жертовно йшов до урни, наслухавшись фантазій у дусі гоголівського Манілова.

Президент Петро Порошенко  по закінченні виборів оптимістично заявив, що політичні сили, які входять до правлячої коаліції, отримали достойний результат: «Найголовніше: реваншу антиукраїнських сил не сталося. І все це завдяки вашій мудрості, шановні українці…Сукупна підтримка проєвропейських, проукраїнських сил значно перевищує підтримку тієї партії, яка веде свій родовід від Партії регіонів Януковича та є її правонаступницею». Ой, чи ж так воно насправді? Суха статистика ніби це й підтверджує: в кіровоградську обласну раду, наприклад, потрапили всього тринадцять депутатів від «Опоблоку» (18,73 відсотка від загальної кількості), у кіровоградську міську ще менше – п’ятеро (відповідно 11,17 відсотка). Та вона сором’язливо мовчить стосовно кількості тих, хто ще вчора ходив у «регіоналах» чи кланявся їм. І аж ніяк не може точно сказати, що у кожного за душею, скільки серед обраних нашими земляками справжніх проєвропейців, тобто тих, кого цікавлять європейські цінності, а не європейські курорти та барахло від паризьких кутюр. І коли вже всерйоз говорити, що «реваншу антиукраїнських сил не сталося», то всі ми були свідками, як ті, кого тільки вчора вигнали в двері, сьогодні, на місцевих виборах, позалазили у владу через вікно. Це ще не реванш, але уже плацдарм.  

На Кіровоградщину знову десантувався екс-регіонал, екс-голова облдержадміністрації, пізніше - заступник голови адміністрації президента України Віктора Януковича Сергій Ларін. Значною мірою йому допомогли місцеві засоби масової інформації, які дружно заявляли на перших шпальтах газет, ніби мешканці області тільки про те й думають, щоб Сергій Миколайович якомога швидше повернувся у «рідні пенати» на площі тепер уже Героїв Майдану. Звичайно, це їхнє право, преса у нас незалежна. Хоча, що таке незалежність, кожен розуміє по-своєму, тим більше, що в умовах тотального зубожіння суспільства говорити про незалежність ЗМІ взагалі проблематично. Швидше, питання полягає в коефіцієнті залежності-незалежності, за визначенням відомого сатирика, -  «применительно к позлости». Кілька видань, наприклад, вмістили розлогу статтю під назвою «Десять відмінностей. Або чому люди хочуть повернення Ларіна». Прочитав. Ну, прямо тобі «десять Сталінських ударів»!  Пропоную й читачеві  зупинитися на деяких «перемогах» Сергія Миколайовича.

«Програма «Центральний регіон», яку писали самі мешканці, дала можливість області з депресивної території перетворитися на таку, що розвивається. Десятки нових і відроджених підприємств, відновлення дитячих садків і шкіл, ремонти лікарень, а головне – створення тисяч робочих місць – ось чим жила область за роки роботи Ларіна». Вдамося до статистичних даних. Протягом 2010-2012 років кількість працевлаштованих безробітних склала трохи більше тисячі осіб, при цьому значний «заділ» для створення нових робочих місць у 2010 році – заслуга попередника Ларіна, досвідченого практика  Володимира Мовчана. А про те, як Сергій Миколайович іноді сприяв «перетворенню області з депресивної території на таку, що розвивається», міг би зайвий раз нагадати колишній голова Новоархангельської райдержадміністрації Василь Бугаєнко: «Була домовленість про надання Євросоюзом великих інвестицій у сільське господарство району. Якби її реалізували, змогли б відкрити додатково понад три тисячі робочих місць. Спочатку це співпадало з планами влади, але потім Ларін подумав, що краще ту землю, яку планувалося задіяти в проекті, забрати під свій контроль. Примусили керівників господарств продати свої підприємства. Це близько двадцяти тисяч гектарів, нині їх обробляє одна фірма. Зрозуміло, що тоді я не міг погодитися з таким поворотом подій і пішов до Ларіна. Запитав, навіщо нищити те, що може привести в район серйозні інвестиції, забезпечити людей роботою. Він мені сказав: «Це не твоя справа... Ти ще тут не командував. Не хочеш працювати – то йди». Я подумав, що не дадуть здійснити задумане, й написав заяву» (З інтерв’ю газеті «З перших уст»).

«Вперше за роки незалежності медицина Кіровоградщини отримала колосальні кошти – близько двохсот мільйонів. Нове сучасне устаткування дало можливість рятувати не тільки життя дорослих, а й дитячі». Не заперечую, Сергію Миколайовичу  й справді вдавалося отримувати великі суми з Кабінету міністрів, свідчення чому й 150 мільйонів гривень, отриманих на реконструкцію обласного театру. Щедрий був до нього Микола Янович. Але нове устаткування купувалося не тільки завдяки Ларіну. Стосовно ж деяких інших «успіхів», то виникає питання:  як так вийшло, що після перепідпорядкування  Знам’янської бальнеологічної лікарні вартість путівок на лікування там  помітно зросла (гривня на той час ще була стабільною), медичне ж обслуговування, за свідченням пацієнтів, навпаки – погіршилося? А історія про те, як багаторічного керівника цього закладу Ганну Шандру, котра, власне, і перетворила скромну залізничну лікарню на відому далеко за межами України оздоровницю, ледь не ногами виштовхували з посади головного лікаря, свідчить про те, що в турботі Сергія Ларіна про медицину Кіровоградщини далеко не все однозначно. Як і в організації сучасного перинатального центру, котрий з’явився завдяки не креативності губернатора-регіонала, а прямому розпорядженню тодішнього президента, котрий наказав відкрити такі центри в кожному обласному місті.

І коли ми вже згадали про реконструкцію театру («Ларін – єдиний із губернаторів, хто зумів достукатися до столичних кабінетів та домогтися виділення нечуваної досі для області суми – 150 000 000 гривень на реставрацію театру корифеїв»), то нагадаємо: першими, хто «достукався» до столичних кабінетів, були тодішні працівники газети «Народне слово». Завдяки їхнім публікаціям  і зверненням до влади прем’єр-міністр Юлія Тимошенко виділила перший транш на порятунок приміщення театру і розпорядилася передбачити в Державному бюджеті відповідні витрати на наступний рік. Та оскільки невдовзі вона змушена була піти у відставку, то фінансування припинилося, а перший транш дівся не відомо куди. Причина ж нечуваної благодійності Кабміну Азарова полягала зовсім не в любові до Мельпомени, тим більше – до історії українського професійного театру. Вона тривіальна: на носі були вибори до Верховної Ради. Та це вже історія. А ось свіжа інформація.  «Лише два роки минуло з дня відкриття після масштабного ремонту кіровоградського театру ім. М. Кропивницького, як він знову тріщить по швах. Широкими тріщинами всіяний фасад будівлі. Місцями відвалилось зовнішнє оздоблення...».

Це, зрозуміло, не всі питання до «Десяти відмінностей». Можна продовжувати. Та скільки б тріумфальних перемог не приписали Сергію Ларіну, його діяльність на посаді голови Кіровоградської ОДА стратегічно ні на чому не позначилася. І якщо хтось думав, що, Сергій Миколайович через участь у місцевих виборах очолить обласну раду і «виб’є» у Києва ще кілька сотень мільйонів, то глибоко помилявся. Немає вже на Грушевського Миколи Яновича, немає на Банковій Януковича. Та й за існуючого розкладу політичних сил в обласній раді, крісло її очільника екс-губернатору, швидше за все, не світить. Тож, не виключено, ми станемо свідками того, як Ларін складе повноваження депутата обласної ради й залишиться народним. Не ризикувати ж йому втратою депутатської недоторканності.

Після подій на Майдані здавалося б дивним, що за вчорашніх регіоналів взагалі хтось може проголосувати. Але таких знайшлося аж близько дев’ятнадцяти відсотків з тих, хто взяв участь у виборах до обласної ради. Частина з них – переконані регіонали, підкреслюю, переконані, а не ідейні, бо ідей у  цієї партії немає ніяких, є лише програма: відняти і поділити. Частина Ларіну чимось зобов’язана. Але мене розчулюють ті наші громадяни, котрі зворушливо пригадують, як за часів Ларіна споруджувалися дитячі майданчики та про «участь і перемогу кіровоградської команди у проекті «Майдан’s». Варто, напевне,  було пригадати і як сам Сергій Миколайович танцював із «майдансерами» на стадіоні. Щоправда, на відміну від них, не під дощем і взутий. Дивно, але тоді ніхто з представників найгуманнішої професії публічно не застеріг батьків  неповнолітніх учасників шоу, як позначаться на психіці їхніх дітей емоційні зриви, котрі супроводжували це дійство, і якого лікаря найчастіше відвідуватимуть їхні доньки після кількачасового тупцювання босоніж на холодному мокрому асфальті. Стосовно ж дитячих майданчиків, то це також була всеукраїнська піар-акція регіоналів. І розпочалася вона... так-так, саме на сході країни. Дешево і помітно. І якщо сентиментальні бабусі просто іронічно розчулюють, то «шановні українці», які віддають свої голоси за відкритих і закамуфльованих представників партії, котра не визнає Росію агресором,  виступає за легалізацію окупованих територій з їхнім проросійським режимом та амністію бойовиків, глибоко обурюють.

Вище я зауважив, що за існуючого розкладу політичних сил в обласній раді, крісло її очільника екс-губернатору, швидше за все, не світить. Але ж чим лихий не жартує. А раптом? От тільки прихильникам «Опоблоку» від того легше не стане. «Бачили очі, що обирали»... і далі – за текстом. Бо регіонали,  згуртовані навколо нього, йшли на вибори не для того, аби поліпшити наше життя, а щоб взяти реванш. Бодай якоюсь мірою, щоб потім взагалі повернутися. Їхнє завдання на даному етапі полягатиме не у здійсненні реформ, котрі мають змінити країну, а у  саботажі та якомога довшому збереженні корупції – як же без неї. Для них єдина можливість для «другого пришестя» полягає у формулі, проголошеній колись одним відомим політиком: «Чим гірше, тим краще». Тож тепер величезна відповідальність лежить на силах демократичних, справжніх патріотах – у владі і поза нею. Відповідальність за просування реформ, європеїзацію життя і боротьбу із заразою, на ім’я «Русский мир», в яких би іпостасях вона не проявлялася.

Фото: segodnya.ua

467 0
НОВИНИ


Loading...