ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

І СПРАВДІ - «АЗІРОВКА»

І СПРАВДІ - «АЗІРОВКА»

Не можна  не помітити, що з початком російської агресії і бойових дій сепаратистів на сході нашої країни (людина зі сторони - екс-міністр юстиції Грузії Ека Ткешелашвілі точніша: «Ніяких сеператиства немає, це агенти Росії, котрі там орудують») різко посилився наступ на українську мову в Україні. Вона поширюється як СНІД – через «карієс» - антиукраїнський, і через «задоволення» – від так званої культурницької продукції північних сусідів, котра, попри її класичне минуле, сьогодні не піднімається вище плінтусу. Цьому сприяють погано замасковані агенти «Русского мира» в Україні, в тому числі й відомі політики, церковники УПЦ Московського патріархату, котрі, навіть, не приховують свого презирства до українства, пов’язані з Росією меркантильними інтересами підприємці, діячі культури певного ґатунку, помірковані громадяни, що вважають, ніби знову повертатися до мовного питання – не на часі (тим часом «Васька слушает да ест»), просто телепні, які наївно думають, що користування російською піднімає їх в очах оточуючих над «колхозниками и всем сельским».

Давно хотілося написати про це, збирав приклади , записував покручі, почуті по радіо і телебаченню, аргументи на захист слова, з яким прийшов у світ і з яким його колись покину. І раптом натрапив на статтю у останньому (на сьогодні) числі «Дзеркала тижня», котра піднімає  проблему, переконаний, набагато ґрунтовніше, ніж це зробив би я сам. Стаття називається «Вау, губернатор!». ЇЇ авторка – заслужений журналіст України,  власкор «Дзеркала тижня» у Хмельницькій області Світлана Кабачинська. Газета, на жаль, має невеликий наклад – десь тридцять тисяч примірників, її далеко не завжди побачиш на прилавку, але існує електронна версія, цілком доступна читачам «Рідного Кіровограда». Їх я і запрошую прочитати статтю Світлани Іллівни, а щоб зацікавити, наведу кілька уривків з публікації, що унаочнюють синдром набутого нашою мовою імунодефіциту.

«Чим наповнюють наші голови наймасовіші з них (мовні джерела – Авт.), які завжди прийнято було вважати взірцями мовлення? Сучасне українське телебачення і радіо можуть бути хіба що прикладом того, як не треба говорити...Низка прикладів нескінченна. На наших очах мову контузять, калічать, розстрілюють. Кальки з російської, русизми, побудова речень за іншомовними лекалами, слова-покручі, яким уже й визначення придумали — "азіровка". Неграмотне відмінювання… Політики "дякують народ" замість дякувати йому, "підводять підсумки" замість підбивати їх, "приймають участь" замість брати участь, "несуть відповідальність" замість відповідати. Та не дивуєшся, бо чуєш щодня: "ітак", а не "тож", "отже", "таким чином"; "протікання вагітності", а не "перебіг"; "біглий президент", а не "президент-утікач"; "порох зволожився", коли він відсирів; "у двох кілометрах від…", хоча потрібно "за два кілометри" тощо — аж занепадаєш від цього духом, хоч реклама втішає: це "упадок сил". Ще б пак! Адже "Гройсман передав закон на підпис Порошенко" — так ніби пані Марина в нас президент, а не Петро Олексійович, бо це жіночі прізвища із закінченням на "-ко" не відмінюються в українській мові. Як, до речі, й числівники — хоч із ними у мовників справи геть кепські...

Саме таке ставлення до української в Україні. Найочевидніше це на телешоу. Наймерзенніше враження — від тих, де є діти. Бо "найкращі фахівці" змушують українських дітей співати переважно неукраїнських пісень, декламувати лише неукраїнську поезію і грати неукраїнські вистави: адже українське, переконані режисери цих шоу, — "не формат". Невже хтось вірить, що з таким ставленням до свого і з таким "вихованням патріотизму" може стати успішною держава?

А вона ж має всі важелі впливу для того, аби змінити цю ситуацію. І змінює, але як? Точнісінько як політику й економіку»

Світлана Іллівна бачить небезпеку не тільки з боку проросійської мовної орієнтації, а й прозахідної  За її спостереженням, нинішні держуправлінці говорять так, що їх не зрозуміє й «випускник вищої школи, не те що пересічний громадянин. "Дедлайн — липень", — каже в інтерв'ю "УП" віце-прем'єр-міністр Зубко. Глава адміністрації українського президента Ложкін інтерв'ю тому ж інтернет-виданню дає російською, демонструючи при цьому глибоке знання англійської: "иностранный бэкграунд", "рекрутинговые компании", day-by-day, head hunters forward plan. Його заступник Шимків не поступається шефу, так щільно начиняючи відповіді "УП" англіцизмами ("стейкхолдери", "рекрутинг", "мейнстрим", "превенція", "синергія"), що "тренд", "онлайн", "менеджер", "реанімація", "комунікація", "реструктуризація", "дефолт" у цій же розмові сприймаються вже майже як рідні. Чужоземний вірус разом із "молодими обличчями" — депутатами-грантоїдами — проник і до Верховної Ради, і з її трибуни тепер часто звучать розумні слова "стендап", "стріт-арт", "блекаут", "фактчекінг". Добре, хоч Ірина Геращенко висловлюється "зрозуміліше": "Каждому депутату нужно извиниться перед избирателями — сказать "Sorry».

 «Але ж мова — робочий інструмент і політиків, і журналістів, і артистів, і педагогів, і.., - підсумовує авторка. –  Про яку ж конкурентоспроможність у світі цих українських професійних середовищ може йтися, якщо їхній засіб праці такий занедбаний?».

Більше цитувати не буду. Як і продовжувати щось від себе. Хіба що так само з іронією вигукну: «Вау!» До речі, етимологія цього слова має наслідувальну природу, а саме воно  копіює собачий гавкіт.


162 0
НОВИНИ


Loading...