ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Фентезі навколо ще одного можливого обговорення

Фентезі навколо ще одного можливого обговорення

Графиня Дуська і баронеса фон Петровна сиділи на лавочці біля під’їзду п’ятиповерхового палацу із бетону і заляпаного фарбою скла. Гріло весняне сонечко, десь у дендропарку висвистувала весняна пташина.

-  Хорошо вам, душенька, - мрійливо говорила баронеса із сусідньої дев’ятиповерхівки, - у вас ліфту нєт. А у нас - тольки і  того, що єсть. То двері заклинить, то провода обірвуть. А в моєму віці на восьмой етаж, знаєте лі...

-  Еге ж, - поспівчувала давній знайомій графиня. – Но у нас, знаєте лі, тоже не без проблем. Вон кодовий замок на дверях поламався, третій місяць ждьом, коли справлять. Коти вже весь под’єзд за... Как ето будет по-французьки?

-  Та, так і будєт. Жизнь, - зітхнула баронеса. – Тарифи ростут, свєт дорожаєт, в гостінной холодно як у погребі.

-  Так оні ж только деньги берут. Вон, в прошлом мєсяце лейб-гвардії поручик із сосєднєй квартири прямо в постелі заболел на інфлюенце.

-  А в больніцах шо дєлається?.

-  Без дєнєг і говоріть нє хотят.

-  Жизнь, - знову зітхнула фон Петровна - Он учора ходила в АТБ, хотіла

  лососинкой побаловаться. Так хіба докупишся?

-  А ви б анчоуси, матушка, анчоуси. Вони і дешевші, і полєзнєє. Особенно, коли їх з кісточками та хвостиками. Доктора кажуть, що ето укріпляєт кряжі...

-  Єго сіятельство Васька, сволочь, опять вибросіл пакет з мусором прямо із окна, - знову зітхнула баронеса. - Чуть мне на балкон не попал.

-  Да, жизнь, голубушка. Се ля ві..  А тут єщьо і город не хотят по-єлісавєтські називать.

-  Ага. Чи то Інгульськ, чи Кропівніцкій. Черт єго знаєт что, онучами, пардон, воняєт. Ето ж вам не какая-то колхозная дєрєвня. Он моя кузіна в прошлом году приєзжала, то казала – у вас такий прекрасний город, що йому ще якусь жєлєзну башню поставить, завести «Макдональдз» і прибрать смітники – справжній маленький Париж був би.

На доріжці, що веде до  під’їздів, показалась фрейліна Зінька. 

-  Откуда ви, душенька? – ласкаво запитала її баронеса.

-  Із собрания. Рєшали, как будем город називать.

-  І что? - Обидві аристократки потягнулись до фрейліни. – За что проголосовалі?

-  Жарко було! Чуть не побились. Так один чоловік помирив усіх. Каже: «Ви тут – хто за Єлисаветград, хто за Єлисавет, хто ще за щось А я предлагаю назву, що помирить усіх. Вот у філармонії виступали жіночки з «Лісапетного батальйону», всєм понравилось. То я предлагаю назвать город – Єлисапетградом. І патріотично – батальйон, і екологічний транспорт пропагує – лісапет, і святу Лізавету нагадує.

-  То що?

-  Проголосували.

-  Ну, й слава богу, - погодилася графиня.

-  Таки  не мужицька назва, - схвалила баронеса.

-  І перед Москвой не стидно, - підморгнув бариням  через віконце свого новенького автомобіля проїжджий корнет.


382 0
НОВИНИ


Loading...