ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Чому гурт «Один в каное» ризикував, їдучи у Кіровоград. Інтерв’ю

Чому гурт «Один в каное» ризикував, їдучи у Кіровоград. Інтерв’ю

«Один в каное» молодий, але вже популярний український гурт. Їхні виступи – це ліричні, філософські і трохи сумні пісні Ірини Швайдак під музичний супровід гітари Устима Похмурського і перкусії Олени Давиденко. Дивакувата назва є дослівним перекладом індіанського ім’я Вікенінніш, яке припало до душі солістці гурту. Львів’яни вже завоювали свою аудиторію в Україні і навіть за її межами. Проте попри популярність, вони не втрачають своєї щирості і простоти. Кожен їхній концерт нагадує теплий затишний квартирник. Минулого тижня музиканти грали для кіровоградців у концертному залі БК «Авіатор». Після атмосферного виступу молоді музиканти поспілкувались з кореспондентами «РК». Нам вдалось дізнатись «секрет» гітари, склеєної скотчем а також де знаходиться улюблена планета інопланетян з «один в каное».  

«РК»: Як би ви описали атмосферу нашого міста?

Ірина: Місто ще не бачили. У нас був маршрут зал-готель. Завтра буде більше часу для прогулянок, то ще зможемо це надолужити. Але я вже зараз можу сказати, що місто асоціюватиметься в нас у першу чергу з тією атмосферою, яка панувала на концерті. Сьогодні було схоже на наші перші виступи. Якось так добре було.

«РК»: У вашого гітариста дуже цікава гітара. Вона підклеєна чорним скотчем. Це такий прийом?

Устим: Так сталось, вона зламалась, а скотч тримає її купи. Ця гітара з нами від початку, і її не хочеться міняти ні на що інше.

«РК»: Кіровоградські ЗМІ проанонсували Вас як молодий львівський гурт. Тим не менш, ви вже 5 років виступаєте. Чи не відчуваєте, що вже переросли цю приставку «молодий», як ознаку початківців? Для багатьох ви вже зірки.

Олена: Ну, по перше 5 років це ще не зрілість.  Хоча ми й не задумувались про те що це вже ювілей такий. Треба відсвяткувати.

«РК»: Ваш виступ у Кіровограді відбувся в рамках всеукраїнського туру, який охоплює переважно східні і південні міста. Це був свідомий вибір?

Ірина: Так, ми спеціально обирали міста, у яких жодного разу не виступали. Ми не знали точно хто нас тут слухає, яка це публіка. Тому сьогоднішній концерт був своєрідним ризиком, як і наступні чотири.  

«РК»: Як знаходили організаторів концертів в цих містах?

Ірина: По-різному. Подекуди ми працюємо з тими, хто вже влаштовував для нас концерти. У Кіровограді в нас взагалі нікого не було. І тоді я пролистуючи свою пошту знайшла повідомлення від Кирила Поліщука. Ми з ним зв’язалися і він нам дуже допоміг в організації.

«РК»: Ви троє так гармонійно виглядаєте на сцені, а в житті хто ви одне для одного ?

Ірина: Друзі, навіть супер-друзі, можна сказати.

«РК»: Ви себе називаєте інопланетянами, весь час подорожуєте, а де ваша планета?

Олена: Це рідний дім, коли повертаєшся туди. Завжди цікаво їздити в нові міста відкривати їх для себе. Але найприємніше - повертатися додому

Ірина: Зараз є навіть ідея пожити трохи за межами України, щоб трохи відпочити, перезавантажитись. Недовго, може місяць. Це може бути якесь маленьке європейське містечко подалі від метушні. Але то все в зародку, і не точно.

«РК»: Чи буває у вас якась ревність до того, що аудиторія особливо любить одні пісні, а інші можливо меншою мірою?

Ірина: В мене не має такого відчуття, щоб я щось вкладала в пісню, і вона не зустріла віддачі, чи не знайшла свого слухача. Тут треба розуміти, що люди всі різні: певно 90% людей подобається «Човен», а іншим – «Зима», наприклад. Треба спокійно ставитись до того, що одні пісні ставатимуть більш популярними, а інші любитимуть наші найвідданіші шанувальники. Не треба писати всі пісні такими, щоб вони подобались усім. Тому нема ніякої ревності чи образи.

«РК»: Зараз є значний запит на якісну сучасну українську музику. Чи вкладаєте ви цей сенс у свою діяльність?

Олена: Від початку - ні. Ми просто робили те, що нам подобається, так, як нам зручно, а вже тоді до цього почали додаватись якісь нові сенси.

Устим: В Україні є якісна сучасна музика, але її не крутять по «М1» і на радіо. Люди переважно слухають те, що хтось для них обирає, вони не шукають щось самостійно і сприймають те, що лунає по радіо, як фон. Насправді вже за півроку, всі слухали б виключно українське, якби його почали транслювати музичні канали.

«РК»: Чи не збираєтесь поїхати в зону АТО з концертами?

Ірина: Поки що ні. Нас запрошували безпосередньо військові, але крім бажання, є ще певні організаційні моменти, і питання безпеки. Тому це треба робити з кимось із волонтерів. Поки що ні від кого не було таких пропозицій. Але якщо будуть, ми залюбки їх розглядатимемо.

381 0
НОВИНИ


Loading...