ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Біг як стиль життя: кіровоградці про київський півмарафон. ФОТО

Біг як стиль життя: кіровоградці про київський півмарафон. ФОТО

Минулого тижня в Києві відбувся масштабний півмарафон (так називають забіг на довгу дистанцію, що дорівнює половині марафонської). У ньому взяли участь більше шести тисяч бігунів в тому числі й кіровоградці. Це, зокрема, викладач КДПУ ім. В. Винниченка Сергій Ткаченко, а також студенти цього університету Артем Луценко і Сергій Цигульський.  Ми розпитали в них про сам забіг, про те як вони прийшли до участі в ньому, про трагічний випадок, що стався на фініші, а ще про біг, як стиль життя і про те, чи варто готуватись кіровоградцям до участі в марафоні у своєму місті найближчим часом.

- Пане Сергій розкажіть як давно ви бігаєте?

- Бігом я спорадично займався все життя, трохи в школі, трохи в університеті, але не регулярно і не професійно. А ось декілька років тому я почав робити це систематично і це вже справді як стиль життя. Для мене це вже як обов’язковий атрибут сучасної людини - бути активним і дбати про здоров’я .

- Коли ви бігаєте, де?

- Я бігаю не один, нас ціла компанія. Бігаємо містом. У нас дуже красиве місто. Можна прокладати маршрути затишними вуличками, де зелено, красиво і буквально за десять хвилин від центру міста можна відкрити для себе абсолютно неочікувані дивовижні  краєвиди. І це одна з причин чому я люблю цим займатись.

-  Який час найкращий для бігу?

- Особисто я більше люблю вечір для пробіжок. У мене сім’я, робота і тому мені більше вдається ввечері виділити для цього час.

- У вас троє синів. Хтось із них вже складає вам компанію на пробіжках?

- Це дуже класно для батька займатись чимось таким. Тому що дітей, я вже пересвідчився, неможливо виховати повчаннями, тільки особистим прикладом. І діти дійсно це дуже помічають, вони вже питають «а скільки ти сьогодні біжиш тату, а де ти бігав?». А коли я бігаю поблизу дому на стадіоні, вони, почасти, приєднуються до мене. І для них це стає таким стандартом життя. Моделлю того, як повинен поводитись чоловік.

- Переходячи до вашої участі в півмарафоні, розкажіть  як ви дізнались про нього і як прийняли рішення взяти участь. Чи була якась спеціальна підготовка?

- Взагалі культура бігу дуже розвинена у світі. У європейських країнах майже у кожному містечку такого формату як Кіровоград  є власний марафон і він є таким брендинговим заходом для міста. Якщо людина не готова до марафону, може випробувати себе на менших дистанціях. Є п’яти-, десяти-, двокілометрівки, є спеціальні маленькі дистанції для дітей.ь

Про київський марафон я дізнався з фейсбуку. Але про участь у якомусь такому заході почав задумуватись вже тоді, коли почав бігати більш-менш регулярно. Я подумав собі, а як це пробігти 42 кілометри? І вирішив поставити собі таку мету. Довелось рік поготуватись, пробігати на тренуваннях більше тисячі кілометрів і вже потім знайшов найближчий марафон  і це був київський.  Тож перший свій марафон я пробіг рівно рік тому.

А цієї неділі , 26 квітня, я брав участь у півмарафоні. Це дуже крутий захід. Це такий майданчик,  де можна мотивувати себе, надихнути. У цьому році участь взяло 6 тисяч чоловік і це все аматори: інженери, програмісти, бухгалтери, лікарі, люди, які бігають просто для того, щоб бути здоровими, підтягнутими. І от вони зібрались всі на таке велике змагання. Звичайно там були і професіонали, які показували шикарні результати.

-  Яку мету ви ставили перед собою перед участю в цьому забігу?

- Я хотів би взяти участь в усіх марафонських і півмарафонських  змаганнях, які зараз проходять в Україні. Це одна така мегаціль.  А на цей конкретний марафон я вже ставив собі певні часові цілі, не просто пробігти, бо такі дистанції я вже неодноразово долав, а досягти певних результатів.

-  Вам компанію, я знаю, складають ваші студенти,тому наступне питання до них. Як довго ви хлопці бігали до того? Чи готувались спеціально до цих змагань?

Артем Луценко: Так, ми готувалися до цього забігу. Бігли звісно ще не півмарафон, а меншу дистанцію, це 10 кілометрів. Підготовка була тривала близько чотирьох місяців. Ми спеціально розробляли дистанцію, збільшували її щоразу. Під кінець уже перед забігом бігали 8-10 кілометрів.

-  Для вас це вже друге таке змагання також, а минулого року як ви до цього прийшли? Як готувались?

Сергій Цигульський: Два роки тому Сергій Володимирович підійшов до нас і сказав, що у Кіровограді буде забіг. Ми ні з того ні з сього взяли в ньому участь, взагалі без жодної підготовки. Потім Сергій Володимирович сказав нам про київський марафон, де можна було взяти участь командою, бігти по черзі певні відрізки дистанції, це називається естафетний марафон. Ми зареєструвалися і вже готувалися до нього три рази на тиждень, довели відстань, яку пробігали до десяти кілометрів. І так взяли участь в марафоні. Цього року нам вже вдалось покращити свої показники.

- Ви плануєте продовжити участь в таких змаганнях?

Артем Луценко: Так, вже готуємось до командного київського марафону, що відбудеться у вересні.

- Цього разу ви їздили на змагання чималим гуртом…

Сергій Ткаченко: Можна сказати так, але загалом серед учасників дуже мало кіровоградців. Були ми, і ще кілька чоловік з області. Хотілося б, щоб у Кіровограді це набуло більшого поширення. Бо, от і хлопці не дадуть збрехати, в нашому місті людина, яка біжить, сприймається зі скепсисом. В Києві це простіше, було багато вболівальників. У нас була і своя група підтримки – це наші студенти з факультету філології і журналістики. Це  додає снаги, коли тебе хтось чекає на фініші.

- Як почуваєшся, коли береш участь у забігу?

Сергій Цигульський: Круто, ти біжиш центром Києва, заради тебе перекрили рух транспорту. Ця підтримка від людей дійсно неймовірна. Є дистанції, де майже немає людей і ти собі спокійно долаєш свої метри, а потім вибігаєш туди, де вболівальники по обидва боки від дороги і фотограф тебе знімає, і ти вже намагаєшся витиснути з себе кращий результат.

Артем Луценко: Безумовно, підтримка дуже мотивує. Були моменти, коли біжиш і здається вже все, отут впаду і далі не зможу бігти. І тоді хтось кричить: «Давай, біжи, ти зможеш, ще 2 кілометри, ще один, вже фініш!» І ти це робиш.

Сергій Цигульський: На дев’ятому кілометрі був чоловік з плакатом «Біжи, ти за це заплатив!»

Сергій Ткаченко: Багато киян прийшло з плакатами. І загалом люди, які бігли, дуже толерантні і чуйні одне до одного. Доки триває забіг, знайомишся з багатьма, дізнаєшся, що той біжить, бо уклав парі з дружиною, щоб рік не мити посуд. А той, аби щось довести собі. Хтось хоче скинути 30 кіло. І це сотні зовсім різних історій. Бігуни одне одного дуже підтримують. Серед них відчуваєш себе у колі однодумців, а коли таких однодумців шість тисяч - це драйвове відчуття.

Сама атмосфера міста - Поділ, Дніпро, зелені зони – це дуже красиво, і при добрій фізичній підготовці можеш навіть в процесі бігу насолоджуватись всім цим.

- Біг  часто розглядається як засіб самодисципліни,  а як він впливає на інші сфери вашого життя?

Сергій Ткаченко: Звісно, коли людина серйозно чимось займається, це накладає відбиток на все її життя. Я не можу судити як мене змінив біг, але мушу визнати, що бігати - це боляче,  неприємно і некомфортно. Тому більшість людей після першої ж пробіжки в нових дорогих кросівках забувають про тренування. Але якщо перебороти оцей момент дискомфорту, то тоді включаються додаткові речі. Ти починаєш себе поважати за те, що на відміну від багатьох інших виходиш, і незважаючи ні на що, біжиш.

Артем Луценко: Це дійсно привносить певний дискомфорт,  ти змушуєш себе вставати зранку і бігти. Але разом з тим, таким чином ти ще й привчаєш себе до дисципліни, що потім допомагає в інших сферах життя, дозволяє досягати поставлених цілей, долати всі труднощі на шляху до них.

-  Під час марафону стався трагічний випадок - одна людина померла, до десятка було госпіталізовано. Як ви сприйняли цю новину? На вашу думку, організатори зробили все, аби цього уникнути?

Сергій Ткаченко: Я не можу у повному обсязі коментувати цей випадок тому, що не був його свідком. Але я можу розповісти про те, яким був той день.

Організація заходу була на найвищому рівні. Логістично все забезпечили дуже добре: були пункти гідрації, де спортсмени могли випити води, на всій лінії марафону чергували медпункти, медики на мотоциклах супроводжували бігунів і могли дуже швидко надати допомогу. Але, як не прикро це визнавати, сумна статистика трагічних випадків на таких заходах є в усьому світі. Того дня було дуже спекотно,і якщо пам’ятаєте, тепло прийшло якось раптово. Може хтось не встиг акліматизуватись.  

- А якісь медичні обстеження бігуни проходять перед змаганням?

Сергій Ткаченко: Аякже! На будь-якому змаганні є суворий перелік вимог, лише після виконання яких ти допускаєшся до участі. І одна з них – наявність довідки з медзакладу про допуск до таких змагань. Ми з хлопцями проходили обстеження у кардіолога, здавали аналіз крові, нам робили фотопортрет сердечної активності за добу, УЗД серця. І це, насправді, відповідальність в першу чергу людини, яка біжить. Реєструючись, ми підписуємо документ, у якому зазначено, що рівень нашого здоров’я і підготовки адекватний змаганню. Людина, яка бере участь у такому змаганні повинна усвідомлювати всі можливі наслідки.  З приводу того, що люди втрачали свідомість, то таке трапляється повсюдно, тут дається в знаки виснаження і перенавантаження організму. Також, як на мене, це є проблемою тих людей, які пропускають зиму як тренування, внаслідок чого  лишається дуже мало часу для підготовки . На моє особисте переконання, спортсмени, які біжать великі дистанції, мають тренуватись весь рік.

- Чи плануєте ви проводити у Кіровограді подібні заходи?

Сергій Ткаченко: Звісно, варто популяризувати спорт і ця робота ведеться і спортшколами і гуртками. Але справа в тому, що професійний спорт - це шлях для дуже небагатьох. А здоровими мають бути всі.  Ми бачимо свою роль в популяризації здорового способу життя в тому, що робитимемо це через свій біговий клуб. Ми лише стартували, нас всього з десяток чоловік, але ми вирішили формалізувати таким чином наше захоплення, щоб показати - що будь-хто: студент, поет, журналіст, тато, мама, людина молода чи старша може знайти для себе кілька однодумців з якими може побігати ввечері на стадіоні.

Нам дуже хотілося б щоб у Кіровограді теж відбувся марафон. Ми переконані, що в нашому місті знайдеться достатня кількість ентузіастів, які б це питання лобіювали. Ми зокрема не одноразово порушували це питання. Але тут ще має бути підтримка місцевої влади. Тому що це в першу чергу вигідно їй. Бо тоді Кіровоград звучатиме, про нього згадуватимуть в позитивному сенсі по всій країні, і це буде фактором ідентифікації для тих, хто нічого не знає про наше місто. Дуже сподіваємось до найближчий рік у нас з’явиться свій хоча б півмарафон.

- Чи готові ви це питання ініціювати?

- Сергій Ткаченко: А ми вже його ініціюємо. Найближчий проект, який у нас планується, це забіг через Кіровоградщину. 7 бігунів  в режимі естафети здолають дистанції півмарафонів і за одну добу пробіжать Кіровоградщину з півночі на південь. Це також має привернути увагу решти України до нашого міста і області в цілому. Робитимуть це такі ж аматори як і ми. Вони бігтимуть аби показати, що це наша земля, що тут живуть українці, які хочуть щоб тут панував мир і було все добре.

543 0
НОВИНИ


Loading...